Цікаво, що перша фанера з’явилася Давньому Єгипті, приблизно в XV столітті до нашої ери. Археологам вдалося виявити невелику скриньку, виготовлену з кедра, з фанерованих пластинок чорного дерева. Необхідність проведення такої складної операції була, ймовірно, пов’язана з високою вартістю — деревини в Єгипті взагалі був дефіцит, а чорне і червоне дерево завозилося здалеку і коштувало дуже дорого.

Надалі, римляни і греки почали використовувати спосіб фанерування через такий же брак деревини, тоді ж з’явилися перші виробники фанери. Фанеру застосовували в основному для виготовлення меблів і предметів домашнього побуту. Трохи пізніше римлянами почалося використання окремих елементів шпону, тим самим вони прикрашали різноманітні предмети.

Безсумнівно, що і в Стародавньому Єгипті і пізніше в Греції та Римі фанера вироблялася вручну. Її виробники заслуговують пошани і захоплення. В якості клею використовувалися самі різні суміші на натуральній основі, але в їх основний склад завжди входили смоли, звідти і пішло виробництво аналогів — фанери ФСФ і фанери ФК. Як відомо, фанера ФСФ склеєна фенольною смолою, а фанера ФК — карбамідної смолою. Тому їх можна вважати одними з найстаріших видів. Фанера ФСФ і фанера ФК встигли зарекомендувати себе як якісні марки ще з тих часів. Це пояснює їх популярність сьогодні.

Перші ж верстати для виробництва фанери з’явилися лише наприкінці XVIII століття, тоді британець Семюел Бентам запатентував відразу кілька машин для шпонування деревини і подальшого склеювання шпону, що значно полегшило подальшу роботу виробників фанери.

Вироблена машинами фанера дуже швидко витіснила рукотворну з ринку, і одночасно зробила меблі набагато дешевшими і доступними, ніж раніше.

У XVI столітті французи здогадалися виробляти меблі з фанерованих дощечок. Оскільки такі меблі були значно дешевші, ніж меблі з масивної цінної деревини, попит на фанеру став стрімко зростати. Це спричинило виникнення нових технологій обробки деревини для виробників фанери. І першим кроком у цьому напрямку було винахід на початку XIX століття горизонтально-стругального верстата для отримання строганой фанери. Приблизно в той же час (в 1819 р.) в Росії професор Фішер винайшов метод отримання облицювальної фанери шляхом лущення. Завдяки верстату Фішера (або як його ще називають «фанерний рубанок») пізніше стало можливим виробництво клеєної фанери, а також фанери ФСФ і фанери ФК.

У 1928 році виник перший стандартний формат фанерного листа — 4 на 8 футів або 120 на 240 сантиметрів. Якщо говорити про стандарти товщини фанерного листа, то вони досі не прийняті всіма виробниками, а тому ми на сьогоднішній день можемо знайти в продажу різні фанерні листи товщиною від 1,6 до 7,6 см.

Масове виробництво клеєної фанери, включаючи фанеру ФСФ і фанеру ФК, почалося в 90-х рр.. В XIX столітті спосіб склеювання фанери з декількох шарів шпону називався російським. Незважаючи на невисокий рівень технологій, і склеювальних матеріалів, клеєна фанера набула широкого поширення для виготовлення столярних матеріалів і ящикової тари.

З розвитком хімічної промисловості удосконалювалася і робота виробники фанери. Розроблялися нові види склеювання, поліпшувалася якість, випускалися нові сорти фанери. Фанера отримала широке визнання в багатьох промислово-виробничих сферах, особливо вологостійка фанера. Вона використовується в машино-, літако-, вагоно-і кораблебудуванні, будівельних і обробних роботах, в меблевому виробництві, для виготовлення музичних інструментів, упаковки, іграшок і в багатьох інших областях.